Формування національно-патріотичних почуттів дітей дошкільного віку через використання дидактичних ігор
Проблема громадянина-патріота давня,
як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава.
Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак
це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої
Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається,
величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів
патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного
виховання дошкільнят належать:
·
формування
любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дитячого садка,
села);
·
формування
духовно-моральних взаємин;
·
формування
любові до культурного спадку свого народу;
·
виховання
любові, поваги до своїх національних особливостей;
·
почуття
власної гідності як представників свого народу;
·
толерантне
ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків,
сусідів, інших людей.
Патріотичне виховання дошкільнят має
вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої
до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до
людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни,
державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят. Виховання любові
до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли
мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність
виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до
Вітчизни.
Дошкільний вік як період становлення
особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних
почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Справді, якщо патріотизм –
це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини,
то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до
чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).
Перш ніж дитина навчиться
співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися
співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її
красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу
безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо
Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення,
прищеплювати любов до праці. Патріотичне почуття за своєю природою
багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову,
розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із
сторін для отримання єдиного результату.
Шлях до виховання любові до
Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до
батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, села, любов до
рідної країни.
У дошкільників поступово формується
„образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем
взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття
„батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. Важливо, щоб
у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від
спільної праці, – це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”. Двір, вулиця, на якій
живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій
двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі
почуття.
Разом із тим тут також постає
питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва,
що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій
знаходиться дитячий садок, – можна пройти пішки чи треба їхати. Добре, якщо
батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять
кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю
вулицю.
Наступний етап – виховання любові та
приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше
опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто
конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї
вулиці. Щоб діти „відчули” своє село, їм необхідно про нього розказувати та
показувати його. Разом із батьками діти їздять по селу. Інколи екскурсію
вдається організувати також дитячому садку. Діти старшого дошкільного віку
можуть і повинні знати назву свого села, його головні вулиці, визначні місця,
музей, клуб та ін.
Виховання ставлення до своєї країни
ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони
повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і
спонукати дитину до активної діяльності. Назву країни закріплюємо з дітьми в
іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої
країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”,
„Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті”
тощо.
Необхідно зазначити, що
морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується
на таких засадах:
·
Формування
особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов
для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної
значущості для них того, що відбувається навкруги.
·
Здійснення
діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного
міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б
відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра,
придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація,
ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території,
охороні природи і т. п.).
·
Залучення
дітей до участі в районних святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери
загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного
села – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
·
Створення
відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б
сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на
краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного
ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити
потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
Загальновідомо, що досить складним в
роботі по ознайомленню з рідним селом, особливо з його історією та визначними
місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати
наступне:
·
Супроводжувати
розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами,
малюнками та ін.
·
Звертатись
до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати
бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати.
Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на
цьому місці люди вирішили побудувати село? Звідки така назва? Що вона може
означати?”.
·
Не називати
дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це
було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви”
або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не
було на світі”.
·
Використовувати
доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати
спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними
конструкціями.
Важливим напрямком роботи по
вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної
країни, міста. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу
країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених,
мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на
конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером”
українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність,
доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів.
Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно
запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування
та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні
люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують
складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях
тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і
повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до
різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське
виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як
багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з’явилися
смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми “Праця
твоїх батьків”. На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу,
яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про
працьовитість українців як їхня національна риса.